Банкрутство відсутнього боржника

Марія Гордієнко
Юрист ЮФ "Вронський, Вронська та Партнери"
Газета "Юридична газета"
15 березня 2011 г., №10 (275)

Банкрутство підприємств регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі за текстом – «Закон про банкрутство»).

З аналізу Закону про банкрутство можна зробити висновок, що законодавцем виокремлено дві процедури банкрутства підприємств: загальну та спрощену.

Спрощена процедура характеризується мінімальними затратами фінансових ресурсів та часу. Завдяки тому, що процедура триває приблизно три місяці, сектори економіки набагато швидше вивільняються від підприємств, які значний час не працюють, а тільки створюють химерну статистику.

До спрощеної процедури банкрутства відноситься банкрутство за правилами ст. 52 Закону про банкрутство,  а саме банкрутство відсутнього боржника.

Боржника можна вважати відсутнім у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника   -   юридичної    особи    відсутні    за    її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів  державної  податкової  служби  податкових  декларацій,  документів  бухгалтерської  звітності,  а також, за  наявності  інших  ознак,  що  свідчать  про  відсутність підприємницької  діяльності  боржника (частина 1 ст. 52 Закону про банкрутство).

За правилами  ст.  52 Закону про банкрутство, підстави для подання кредитором заяви про порушення  справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої із ознак, передбачених цією статтею, так і уразі їх сукупності  (з такими висновками погодився Верховний Суд України у Постанові від 10.02.2004 року №04/087).  Але у суді має бути доведений факт нездійснення боржником підприємницької діяльності у зв’язку з його відсутністю (постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2005 року у справі №19/47 (05)-21/85).

Термін «відсутній боржник» найчастіше застосовують до підприємств, які протягом року не подають до органів податкової служби фінансові звіти, декларації, не проводять будь-яких операцій  на банківських рахунках, а також до підприємств, які не мають майна для покриття судових витрат тощо.

Практика розгляду справ такої категорії показує, що господарські суди при дослідженні питання відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням оперують ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", відповідно до якої, місцезнаходження юридичної особи – адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 18 вищезазначеного Закону України, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Цей Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до ч.2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, господарські суди схиляються до того, що інші докази, окрім відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які можуть бути подані в підтвердження відсутності юридичної особи - боржника не є належними доказами (Постанова Вищого господарського суду України №26/201/09 від 12.08.2010 року “Про визнання боржника банкрутом, затвердження  звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, ліквідацію боржника та припинення провадження справи”).

Заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана  кредитором незалежно  від  розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Тобто, розмір заборгованості може бути меншим за 300 мінімальних заробітних плат, а термін  непогашення заборгованості може бути меншим ніж три місяці.

Окрім того, до суми боргу включаються також штрафні санкції, які не можна додавати до заборгованості при загальній процедурі банкрутства.

Таким чином, для порушення справи про банкрутство, в т.ч. справи про банкрутство відсутнього боржника, необхідно щоб вимоги заявника мали безспірний характер, що підтверджується також постановами Вищого господарського суду України від 07.12.2005 року у справі №Б40/31/05 та від 30.11.2005 року у справі №46/205б.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, безспірними вимогами кредиторів є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Для застосування спрощеної процедури необхідним є фактичне припинення господарської діяльності підприємства – боржника, доказом чого можуть слугувати  акти перевірок, довідки органів зв’язку та інші документи.

До заяви про порушення справи про банкрутство необхідно також додати докази наявності заборгованості боржника або, у разі ненастання терміну погашення зобов’язання, докази наявності грошового зобов’язання, а саме:  договори, акти виконаних робіт, розрахункові документи, акти звірок взаємних розрахунків, звіти, виконавчі документи та інші фінансові та бухгалтерські документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону про банкрутство господарський суд у  двотижневий  строк  з  дня  винесення ухвали   про   порушення  провадження  у  справі  про  банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про  визнання  відсутнього боржника  банкрутом,  відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Цікавим є той факт, що вищезазначена норма є єдиною у Законі про банкрутство, відповідно до якої ліквідатором боржника може бути призначено юридичну особу – ініціюючого кредитора.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

Необхідно зазначити, що у суді першої інстанції при вирішенні питання про відсутність боржника за його місцезнаходженням обов’язковим є дослідження установчих документів боржника та залучення їх до матеріалів справи, з метою з'ясування питання: яким органом або особою уповноважений виступати від імені боржника керівник, де його адреса, а відтак і місцезнаходження боржника, - що підтверджується висновком Вищого господарського суду України при розгляді справи №42/127б (Постанова від 04.08.2009 року).

Окрім того, в матеріалах справи повинна міститися інформація від фінансових органів,  митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

Положення ч. 10 ст. 7 Закону про банкрутство встановлюють додаткові вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство кредитора – органу державної податкової служби.

Згідно вказаної норми кредитор - орган державної податкової служби чи інший державний орган, який здійснює контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) додає до заяви докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

При провадженні у справі про банкрутство відсутнього боржника, кредитор або  ліквідатор мають вчинити дії спрямовані на розшук майна боржника, для цього вони направляють запити у різні інстанції, а відповіді на них подають до суду.

Як правило, до суду мають бути подані наступні документи відповідних органів: документ органу зв’язку та адресного бюро про неможливість вручити боржнику кореспонденцію; довідка податкової інспекції про наявні у боржника рахунки у банках; довідка податкової інспекції про ненадання боржником звітної документації протягом 1 року; довідка БТІ щодо володіння боржником нерухомим майном; довідка ДАІ про транспортні засоби зареєстровані за боржником; витяг Міністерства юстиції з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який свідчить про наявне у боржника нерухоме майно; довідка Головного управління земельних ресурсів про наявність у боржника у власності чи в оренді земельних ділянок; довідка банківської установи про те, що боржник протягом 1 року не проводив операції на своїх рахунках; довідка власника будівлі, яка підтверджує відсутність підприємства за юридичною адресою та інші.

Деякі з таких документів кредитор має направити до суду при поданні заяви про порушення справи про банкрутство, як доказ того, що до боржника може бути застосовано ст. 52 Закону про банкрутство.

У разі виявлення майна боржника господарський суд найчастіше приймає рішення про перехід до загальної процедури банкрутства.

На ліквідатора згідно ч. 5 ст. 52 Закону про банкрутство покладений також обов’язок письмово повідомити про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута. До такої вимоги мають бути додані документи, які підтверджують заборгованість боржника перед кредиторами.

Публікація в газеті за правилами ст. 52 Закону про банкрутство не є обов’язковою, проте, для уникнення численних випадків оскарження постанови про визнання боржника банкрутом, ліквідаторам рекомендовано здійснювати таку публікацію.

Окрім того, необхідно також зазначити, що в листі №05-06/520/78 “Щодо деяких питань розгляду справ про банкрутство” від 05.02.2010 року Вищий господарський суд України наголосив на тому, що обов'язковість направлення ліквідатором повідомлення про визнання відсутнього боржника банкрутом органам державної податкової інспекції випливає з п. 6 ст. 3-1 Закону про банкрутство, а також ч. 3 ст. 60 Господарського кодексу України, оскільки державна податкова інспекція є явним та потенційним кредитором суб'єкта господарювання, який ліквідується.

Згідно зі ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" позаплановою виїзною перевіркою органами податкової служби своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, у тому числі, - при проведенні реорганізації (ліквідації) підприємства.

Тому, як зазначає Вищий господарський суд України у своєму листі від 05.02.2010 року, факт проведення ліквідації підприємства - платника податків викликає необхідність обов'язкового проведення позапланової перевірки органами державної податкової служби повноти нарахування та сплати підприємством податків.

У вищезазначеному листі від 05.02.2010 року передбачено, що оскільки кредитор в силу ст. ст. 25, 52 Закону про банкрутство зобов'язаний в місячний термін з дня отримання повідомлення про визнання боржника банкрутом заявити грошові вимоги до банкрута, то державна податкова інспекція повинна в цей термін здійснити позапланову перевірку банкрута.

В подальшому задоволення вимог кредиторів буде здійснюватися за загальними правилами черговості, встановленими ст. 31 Закону про банкрутство.

Кредитори, які будуть не задоволені результатами розгляду їх вимог ліквідатором, то вони мають право оскаржити такі результати до господарського суду до затвердження ліквідаційного балансу (ч. 7 ст. 52 Закону про банкрутство).

Господарський суд розглядає ліквідаційний баланс, підготовлений ліквідатором, за правилами ст. 32 Закону про банкрутство.

Після винесення ухвали про ліквідацію боржника ліквідатор повинен звернутися за погодження до Державного архіву міста, який пропечатає документи ліквідованого боржника та зобов’язує ліквідатора направити їх до районного архіву того району, де був зареєстрований боржник.

І підприємство - боржника можна вважати ліквідованим.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що при розгляді справ про банкрутство відсутнього боржника судам та кредиторам слід враховувати вищенаведені положення, більш повно та всебічно доводити та досліджувати дійсні обставини справ, надавати належну оцінку зібраним у справі доказам у підтвердження підстав для порушення провадження у справі за правилами ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і, в залежності від встановленого та вимог закону, суди повинні постановлювати законне рішення.


 
  • Dictum Factum
  • LawLab
  • SS

© Vronskiy, Vronskaya & Partners 2009