Мирова угода в процедурі банкрутства як спосіб уникнути ліквідації підприємства боржника
Мария Гордиенко
Юрист ЮФ "Вронский, Вронская и Партнеры"                                                                  
Газета“Юридическая Газета” , Ноябрь 2009, №5

Найкращим виходом для підприємств усіх форм власності з процедури банкрутства в умовах світової фінансової кризи є домовленість між сторонами, а саме підписання мирової угоди.

Мирову угоду можна назвати одним з найдієвіших способів фінансового оздоровлення підприємства. Умови прощення та/або розстрочення чи відстрочення боргів, реструктуризація підприємства та інші способи виведення боржника зі скрутного становища, які можуть бути прописані в угоді, призводять до пошуку компромісу між кредиторами та боржником. А домовленість між сторонами у справі про банкрутство, в свою чергу, сприяє розвитку ринкових відносин та уникненню ліквідації підприємства-боржника.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №2343-XII від 14.05.1992 р. (надалі за текстом – “Закон”), під мировою угодою розуміють домовленість між боржником і кредитором щодо відстрочення та/або розстрочки, а також прощення (списання) боргів, яке оформляється угодою сторін.

Згідно ч. 2 ст. 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження справи про банкрутство.
Проте, практика Вищого господарського суду України показує, що судді не в повному обсязі погоджуються із законодавцем в цьому питанні.

Так, в Постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2005 року у справі №Б-25/12-04 встановлено, що мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, які включені до реєстру вимог кредиторів.

Отже, з практики Вищого господарського суду України щодо укладення мирової угоди, вбачається, що в процедурі розпорядження майном мирова угода укладається та затверджується на завершальному етапі: коли суд визнає вимоги кредиторів і затвердить реєстр вимог; коли кредитори проведуть перші загальні збори і виберуть комітет кредиторів.
З вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України можна також зробити висновок, що рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів ухвалюється комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету кредиторів і вважається прийнятим за умови, якщо всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, виразили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Як правило, на практиці рішення комітету кредиторів оформляється протоколом засідання комітету кредиторів, в якому закріплюються основні положення мирової угоди.
Підписується мирова угода від імені кредиторів головою комітету кредиторів, повноваження якого також бажано зафіксувати у відповідному протоколі засідання комітету кредиторів.
Таким чином, для того, щоб комітет кредиторів ухвалив рішення про укладення мирової угоди необхідно щоб це рішення було підтримано більшістю голосів у комітеті кредиторів.
Від імені боржника рішення про укладення мирової угоди і підписання такої угоди приймається, залежно від стадії провадження у справі про банкрутство, або органом управління боржника (у разі введення розпорядження майном), або керуючим санацією (на стадії санації), або ліквідатором (на стадії ліквідації).
При цьому, кожен з випадків має свої характерні особливості.

Частина 4 ст. 35 Закону про банкрутство передбачає, що на стадії розпорядження майном рішення про укладення мирової угоди приймає “керівник боржника”. Як правило, під керівником боржника розуміється певна фізична особа, яка здійснює управління поточною діяльністю боржника і є його виконавчим органом (директором, генеральним директором, головою правління і т.д.).

Статті 17 і 25 Закону розмежовують поняття “керівник боржника” і “органи управління боржника”. Проте, досить часто повноваження керівника боржника обмежені статутом відповідного підприємства на користь інших органів управління підприємства (зборів учасників боржника, зборів акціонерів, наглядової ради тощо). Іноді такі обмеження мають настільки значний характер, що керівник (особа, вибрана як виконавчий орган) є не найвпливовішою фігурою на очолюваному ним підприємстві. Закон про банкрутство не може наділяти повноваженнями посадову особу підприємства, яка не наділена такими повноваженнями внутрішніми актами боржника (статутом, рішенням учасників і т.д.). А тому, в розумінні ч. 4 ст. 35 Закону про банкрутство, під “керівником боржника” слід розуміти не одноособовий виконавчий орган, а орган управління (одноособовий або ж колегіальний), уповноважений за своїм статусом відповідно до внутрішніх актів підприємства або ж згідно із законом на ухвалення рішення про укладення мирової угоди. При цьому, розпорядник майна не бере участі в підписанні мирової угоди, а його згода на укладення мирової угоди органом управління боржника не потрібна.

У процедурі санації або ліквідації боржника рішення про укладення мирової угоди з боку боржника приймається керуючим санацією або ліквідатором, відповідно. Таке рішення ухвалюється керуючим санацією або ліквідатором одноособово і не потребує будь-яких узгоджень. Такий висновок можна зробити зі змісту ч. 4 ст. 17 Закону про банкрутство, відповідно до якої, з дня введення процедури санації повноваження, як керівника боржника, так і органів управління боржника переходять до керуючого санацією. На стадії ліквідації згідно ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство повноваження керівника і органів управління банкрутом виконує ліквідатор.

Описану вище різницю в повноваженнях на укладення мирової угоди на стадіях розпорядження майном і стадіях санації та ліквідації, на думку автора, на жаль, не змогла зрозуміти Судова палата у господарських справах Верховного Суду України. Верховний суд України у двох своїх постановах (постанова від 27.05.2002 р. у справі № 17-2-18-21/01-1015 про банкрутство ВАТ “Одеський завод “Центроліт”, постанова від 30.05.2006 р. у справі № 15/20Б про банкрутство ВАТ “Донецький проектно-конструкторский технологічний інститут”) вказав на необхідність отримання згоди загальних зборів акціонерів боржника на укладення мирової угоди у справі про банкрутство у випадку, якщо необхідність такої згоди виходить із змісту статуту боржника.

Як вже зазначалося вище, таке правило діє лише щодо стадії розпорядження майном – стадії, під час якої органи управління боржником (зокрема загальні збори акціонерів) зберігають свої повноваження. На стадії санації і ліквідації правило, сформульоване в постановах Верховного Суду України, не може застосовуватися. У своїй практиці Верховний Суд України таку різницю не застосовує і вказує на порушення порядку укладення мирової угоди, якщо не отримана згода акціонерів, як у разі, коли мирова угода була укладена на стадії розпорядження майном (постанова від 30.05.2006 р. у справі № 15/20Б), так і у разі, коли висновок про укладення мирової угоди прийнято під час процедури санації (постанова від 27.05.2002 р. у справі № 17-2-18-21/01-1015).

Які вимоги кредиторів можуть підпадати під регулювання мировою угодою?

На це питання дає відповідь ст. 36 Закону, відповідно до якої, мирова угода може бути укладена тільки відносно вимог, забезпечених заставою, і вимог другої і подальших черг, визначених статтею 31 Закону.

Отже, мирова угода не може бути укладена відносно вимог першої черги. Переважно – це витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство, а саме: оплата послуг арбітражного керівника, витрати за зберігання майна боржника, витрати на проведення аудиту і т.п.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону про банкрутство не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Проте, це положення Закону не повністю забезпечує “недоторканність” заборгованості по внесках на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Річ у тому, що умови мирової угоди можуть передбачати не тільки прощення боргу, але і його відстрочення або розстрочку.

Іншими словами, жоден нормативний акт не заважає укласти мирову угоду, відповідно до якої заборгованість по внесках на пенсійне страхування буде погашатися через двадцять (тридцять, сорок і т.д.) років після укладення мирової угоди. Аналогічно можна розстрочити вказану заборгованість, встановивши порядок її погашення у розмірі однієї гривні на місяць.

Законом України “Про внесення змін до статті 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №2597-IV від 31.05.2005 р. до вимог першої черги також були віднесені вимоги щодо виплати заборгованості по заробітній платі за три місяці, що передують порушенню справи про банкрутство або припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення справи про банкрутство і т.п.

Однією з переваг мирової угоди є те, що у випадку, якщо мирова угода передбачає розстрочку, відстрочення або ж прощення (списання) боргів або їх частини, орган податкового стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог по податках, зборам (обов'язковим платежам) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому, податковий борг, який виник в строк, що передує трьом повним календарним рокам до дати подачі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, вважається безнадійним і списується, а податкові зобов'язання і податковий борг, які виникли в строк впродовж трьох останніх перед днем подачі заяви про порушення справи про банкрутство календарних років, підлягають розстроченню, відстроченню або списуються на умовах мирової угоди. Це твердження закріплене в Наказі ДПА України № 600 від 21.11.2000 року.

Крім того, прощенню (списанню) і розстрочці (відстроченню) підлягають всі види пені, штрафних і фінансових санкцій, які зараховуються до бюджетів всіх рівнів, а також плата за наданий податковий кредит.

Достатньо багатою є практика Вищого господарського суду України щодо списання боргів при укладенні мирової угоди.

Наприклад, Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2005 року у справі №6/154 було встановлено наступне:
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які виразили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

У цій справі орган державної податкової інспекції заперечував проти укладення мирової угоди і посилався на порушення вказаної норми, оскільки умовами мирової угоди передбачено списання заборгованості в межах третьої черги лише з податкових зобов'язань, а з інших вимог кредиторів третьої черги списання не передбачено.
Колегія суддів відзначила, що умови для кредиторів третьої черги встановлюються як мировою угодою, так і Законом.

Судом встановлено, що Закон передбачає певні виключення із загального правила для кредиторів з вимогами щодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Для них не діють гарантії, передбачені ч. 3 ст. 36 Закону, як для кредиторів інших черг.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство коли умови мирової угоди, укладеного згідно з правилами ст. 35 цього Закону, передбачають розстрочку, відстрочення або прощення (списання) боргів або їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.

До того ж, презюмується згода зазначених вище органів на умови мирової угоди, тобто згода податкового кредитора як на укладення мирової угоди, так і на її умови не потрібні.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2005 року у справі №6/95 також підтверджується, що відмова керівника податкового органу підписати мирову угоду, яка відповідає вимогам статей Закону про банкрутство, не може бути підставою для відмови в затвердженні мирової угоди господарським судом.

В той же час такі умови мирової угоди є обов'язковими для податкового кредитора.
З наведених вище постанов Вищого господарського суду України можна зробити висновки, що ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство слід трактувати наступним чином: податковому органу повинен бути наданий екземпляр для підписання мирової угоди. У випадку, якщо керівник податкового органу не підписує мирову угоду (або ж не повертає підписаний екземпляр) протягом розумного терміну, мирова угода подається на затвердження до господарського суду без підпису керівника податкового органу.

Слід додати, що відповідно до закону про банкрутство одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Необхідно також звернути увагу, що Закон про банкрутство передбачає, що мирова угода може містити умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на активи або корпоративні права боржника, задоволення вимог кредиторів іншими способами, які не суперечать закону.
Вищезазначена норма кореспондується з положеннями Закону про участь інвестора в санації боржника. Отже, крім участі інвестора та/або поручителя в розробці, обговоренні і узгодженні умов мирової угоди, можливі умови і порядок таких процедур слід обумовлювати в окремих цивільно-правових договорах, наприклад, договорах міни, купівлі-продажу, доручення і т.п.
Раніше існували спори щодо того, чи може мирова угода містити такі умови. Практика Вищого господарського суду України надала однозначну відповідь – може.

Так, Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2006 року у справі №15/20Б встановлено, що оскільки Законом про банкрутство передбачено, що мирова угода може містити умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами і обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права, включення в мирову угоду положення про третю особу, яка бере на себе зобов'язання з погашення заборгованості боржника перед кредиторами в обмін на активи боржника, повністю відповідає вимогам цього Закону.

Затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
Після затвердження господарським судом мирова угода стає обов'язковою для боржника (банкрута) і кредиторів. Умови такої угоди є обов'язковими лише для кредиторів, вимоги яких входили до реєстру вимог кредиторів. Кредитори, вимоги яких не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство, або не були заявлені, або були заявлені після закінчення передбаченого законом про банкрутство процесуального терміну, який не відновлений господарським судом, можуть подати позов із вказаними вимогами в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом Укрїани (Інформаційний лист Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів” від 13.02.2002 р. № 01-8/155).

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсним, якщо:
-    боржником надані недостовірні дані про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, які підтверджують фінансове і майнове положення боржника (банкрута);
-    виконання мирової угоди приведе боржника до банкрутства;
-    існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Мирова угода також може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов у відношенні не менше чим до третини вимог кредиторів.
Розірвання мирової угоди відносно окремого кредитора не призводить її розірвання відносно інших кредиторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в об'ємі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника об'єм вимог кредиторів, відносно яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених вказаною мировою угодою.

Аналіз Закону про банкрутство щодо укладення мирової угоди свідчить про те, що, не дивлячись на те, що Закон був прийнятий досить давно, судовій практиці ще дуже далеко до чіткості і одноманітності в тлумаченні норм Закону щодо питань, пов'язаних з прощенням боргів та укладенням мирової угоди.


 
  • Dictum Factum
  • LawLab
  • SS

© Vronskiy, Vronskaya & Partners 2009